© La Biennale de Lyon / Art
19 вересня в Ліоні відкрилася 18-та Бієнале сучасного мистецтва — To pass from one dream to another («Переходити від однієї мрії до іншої»). Її кураторка — австралійка Катрін Ніколс, яка працює в Берліні. До 13 грудня понад 100 митців із різних країн представляють роботи в 11 локаціях Ліона та його агломерації. Цьогорічна Бієнале відмовляється від традиційної моделі виставки, зосередженої в одному музейному просторі. Вона пропонує глядачеві рухатися містом — від колишніх промислових майданчиків і музеїв до просторів, які зазвичай не сприймаються як виставкові. Центральною локацією стали Les Grandes Locos, колишній технічний центр французької залізниці. Серед інших майданчиків — Музей сучасного мистецтва Ліона, Музей образотворчих мистецтв, Musée des Tissus, який спеціально відкрив свої двері для Бієнале, а також інші простори міста. Загалом експозиція об'єднує близько 400 робіт.
La Biennale de Lyon / Art
Відправною точкою кураторської концепції стали трабулі — характерні для Ліона потайні проходи через внутрішні двори, будинки й сходи. Для Ніколс це не просто архітектурна особливість міста. Трабулі історично забезпечували рух людей і товарів між районами, пов'язаними з шовковим виробництвом, торгівлею та банківською діяльністю. Вони також пов'язані з історією робітничих повстань, опору під час Другої світової війни та сучасними процесами джентрифікації. Тому назва To pass from one dream to another означає не лише фізичний рух від одного виставкового майданчика до іншого. Це метафора переходу від одного способу мислення до іншого — від однієї моделі суспільства, економіки та спільного майбутнього до іншої.
Ліонські трабулі
Ніколс звертається до ідей німецького філософа Вальтера Беньяміна та його незавершеного Arcades Project, у якому міські пасажі Парижа розглядалися як простори, де формуються колективні мрії суспільства. Водночас важливим інтелектуальним орієнтиром для кураторки став французький художник Робер Фійу та його концепція «поетичної економіки».
Вигляд галереї (пасаж Шуазель, розташований у 2-му окрузі Парижа)
У концепції Катрін Ніколс економіка виходить далеко за межі фінансових ринків. Йдеться про те, як суспільства виробляють, розподіляють і зберігають ресурси; як формуються відносини між людьми; що вважається цінним і що суспільство готове захищати. Тому поряд із грошима та промисловістю на Бієнале з'являються турбота, пам'ять, солідарність, міграція, технології, екологія та людські стосунки. Ця ідея організовує три головні виставкові простори. У macLYON економіка розглядається передусім як екзистенційне питання — життя і смерть, спадщина, борг і цінність. У Musée des Tissus акцент зміщується на відносини між людьми, колективну працю, турботу та солідарність. На Les Grandes Locos центральними стають промисловість, праця, видобування ресурсів, технології та матеріальний світ.
La Biennale de Lyon / Art
Французький критик Філіп Даген у Le Monde звертає увагу на парадокс виставки: зв'язок між окремими творами та темою економіки виявляється дуже різним. Одні роботи безпосередньо говорять про виробництво, торгівлю чи ресурси, інші на перший погляд майже не пов'язані із заявленою темою. Але саме ця неоднорідність, на думку Дагена, не дає виставці перетворитися на одноманітну кураторську декларацію. Серед робіт, які він особливо відзначає, — інсталяція вірменської художниці Lucia Kagramanyan у Musée des Tissus: п'ять гамаків, що нагадують вагітні животи, прикрашені символічними мотивами й призначені для прослуховування вірменських колискових. Тут економіка раптом переходить у площину пам'яті, материнства, історичної травми та сучасної політики. Інша помітна робота — інсталяція тоголезького художника Kokou Ferdinand Makouvia, у якій органічні й ботанічні форми, теракота, мотузки та мідний дріт створюють майже сновидний простір. Серед молодших художників Даген окремо виділяє південнокорейську мисткиню Yehwan Song, яка поєднує тему руху води, що перебуває під загрозою, з потоками цифрової інформації та мобільними технологіями.
La Biennale de Lyon / Art
Бюджет 18-ї Бієнале становить близько €8 млн, а її реалізація залежить від державних і приватних партнерів. Французький Le Monde називає цьогорічний проєкт фактично «бієнале кризи»: остаточну участь частини художників оголосили лише після того, як стало зрозуміло, що необхідне фінансування забезпечене. Виникає майже ідеальний для сучасного мистецтва парадокс: виставка досліджує економіку саме в той момент, коли її власне існування залежить від економічних механізмів мистецького світу.
Почати можна з Les Grandes Locos, щоб відчути промисловий масштаб проєкту; далі перейти до Musée des Tissus, де особливо виразно працює тема пам'яті, текстилю, праці та людських взаємин; завершити маршрут у macLYON, де економічні питання набувають більш особистого та екзистенційного виміру. Саме така логіка просторового переходу закладена в кураторській концепції. І головна порада критики — не вимагати від кожної роботи прямої відповіді на питання про економіку. Саме ті твори, які лише побічно пов'язані з темою, можуть виявитися найбільш несподіваними. У цьому сенсі назва To pass from one dream to another працює буквально: глядачеві пропонують не прийти до одного готового висновку, а перейти від одного способу бачення до іншого.
La Biennale de Lyon / Art
On 19 September, the 18th Lyon Biennale of Contemporary Art opened in Lyon under the title To pass from one dream to another. Curated by Australian curator Catherine Nichols, who is based in Berlin, the Biennale brings together more than 100 artists from around the world, presenting their work across 11 venues in Lyon and the surrounding metropolitan area through 13 December. This year’s Biennale moves away from the traditional exhibition model centred on a single museum space. Instead, it invites visitors to move through the city, from former industrial sites and museums to spaces not normally associated with exhibitions. The main venue is Les Grandes Locos, a former technical centre of the French railway. Other locations include the Musée d’art contemporain de Lyon, the Musée des Beaux-Arts, and the Musée des Tissus, which has opened its doors specially for the Biennale, alongside other venues across the city.
The starting point of Catherine Nichols’s curatorial concept is Lyon’s traboules — hidden passageways running through courtyards, buildings and staircases. Historically, they connected neighbourhoods shaped by silk production, trade and banking, while also bearing traces of workers’ uprisings, wartime resistance and today’s gentrification. For Nichols, the title To pass from one dream to another therefore describes more than simply moving between exhibition venues.
Her approach draws on Walter Benjamin’s unfinished Arcades Project, which explored Parisian arcades as spaces where societies produce collective dreams, as well as French artist Robert Filliou’s idea of a “poetic economy”.
For Nichols, economy extends far beyond financial markets. It encompasses the ways societies produce, distribute and preserve resources, build relationships, and decide what is valuable and worth protecting. Alongside money and industry, the Biennale therefore explores care, memory, solidarity, migration, technology, ecology and human relationships. These ideas shape its three principal venues: macLYON focuses on existential questions of life, death, inheritance, debt and value; Musée des Tissus examines collective labour, care and solidarity; while Les Grandes Locos centres on industry, work, resource extraction, technology and the material world.
Writing in Le Monde, French critic Philippe Dagen notes that the relationship between individual works and the theme of economy varies considerably. Some address production, trade or resources directly, while others appear only loosely connected to the subject. Yet this diversity prevents the Biennale from becoming a uniform curatorial statement. Among the works he highlights is Armenian artist Lucia Kagramanyan’s installation at Musée des Tissus: five hammock-like forms resembling pregnant bellies, decorated with symbolic motifs and designed for listening to Armenian lullabies. Here, economy becomes intertwined with memory, motherhood, historical trauma and contemporary politics. Togolese artist Kokou Ferdinand Makouvia creates another dreamlike environment from organic and botanical forms, terracotta, rope and copper wire. South Korean artist Yehwan Song connects threatened water systems with the flows of digital information and mobile technologies.
With a budget of around €8 million, the 18th Biennale depends on both public and private partners. Le Monde describes it as a “biennial of crisis”: the participation of some artists was confirmed only after the necessary funding had been secured. The result is an almost perfect contemporary-art paradox — an exhibition examining the economy while depending on the very economic mechanisms of the art world for its own existence.
The Biennale is best approached as a journey: from the industrial scale of Les Grandes Locos, through the memory, textiles, labour and human relationships explored at Musée des Tissus, to the more personal and existential questions at macLYON. Visitors are not expected to find a single answer about the economy. Instead, the exhibition asks them to move from one way of seeing to another — from one dream to another.
70