© Library of Congress
Плани Дональда Трампа звести нову бальну залу на місці Східного крила Білого дому стали однією з найгучніших архітектурних дискусій у Вашингтоні. За даними Reuters, проєкт передбачає будівництво приміщення площею близько 90 тисяч квадратних футів і початково оцінювався приблизно у 200 мільйонів доларів. Згодом американські медіа повідомляли про вищі оцінки вартості. Адміністрація Трампа наполягає, що роботи фінансуються приватними донорами та самим президентом, а нова зала потрібна для великих державних прийомів, які раніше часто проводили у тимчасових наметах.
Library of Congress
Східне крило має окреме місце в історії президентської резиденції. Його попередником була Східна тераса, зведена під час модернізації Білого дому за президента Теодора Рузвельта у 1902 році. У 1942 році, за Франкліна Делано Рузвельта, крило суттєво перебудували й розширили: воно отримало додаткові службові приміщення, а також приховало підземний Президентський центр надзвичайних операцій, створений в умовах Другої світової війни. Згодом саме Східне крило стало робочим простором першої леді та її команди, а також частиною маршруту для відвідувачів Білого дому.
https://www.elledecor.com
Історія резиденції справді є історією постійних змін. Білий дім відбудовували після пожежі 1814 року, модернізували за Теодора Рузвельта, розширювали за Вільяма Говарда Тафта, а у 1948–1952 роках президент Гаррі Трумен провів наймасштабнішу реконструкцію: внутрішню частину будівлі фактично розібрали й відновили всередині історичних зовнішніх стін. Прихильники нинішнього проекту використовують саме цей аргумент, наголошуючи, що кожне покоління президентів пристосовувало резиденцію до нових потреб держави.Демонтаж будівлі, зокрема знищив один із найсимволічніших просторів Білого дому — офіси Першої леді у Східному крилі, які протягом десятиліть були центром суспільних і політичних ініціатив президентських дружин. Саме тут Елеонора Рузвельт фактично професіоналізувала роль Першої леді, перетворивши її офіс на майданчик для громадської діяльності, правозахисної роботи та зустрічей із представниками громадських організацій. Її наступниці продовжили цю традицію: Бетті Форд домагалася підвищення заробітної плати для своїх співробітників, Розалін Картер у 1977 році створила Офіс проєктів Першої леді, Лора Буш саме звідси започаткувала свої програми з розвитку грамотності, а Мішель Обама координувала кампанію «Let’s Move!».
Bettman Archives/Getty Images
Схожі застереження висловило й Society of Architectural Historians. У заяві організації йдеться про необхідність ретельного розгляду будь-яких змін у комплексі Білого дому, оскільки йдеться не лише про робочу резиденцію президента, а й про один із головних символів американської державності. Для істориків архітектури головне питання полягає не в тому, чи може Білий дім змінюватися, а в тому, хто і за якою процедурою має ухвалювати рішення про такі зміни. Американські медіа також звернули увагу на розбіжність між початковими заявами Трампа та фактичним перебігом робіт. У липні він казав, що нова зала не зачепить існуючу будівлю, однак восени розпочався демонтаж Східного крила. Сам Трамп, коментуючи будівельні роботи, назвав звук будівництва “музикою для вух” і заявив, що він “нагадує йому про гроші”. Суспільна реакція виявилася переважно критичною. Опитування Washington Post, ABC News та Ipsos, яке цитувала The Guardian, показало, що більшість американців не схвалюють демонтаж Східного крила заради нової бальної зали. Частина критиків бачить у проекті спробу персоналізувати простір Білого дому відповідно до естетики й політичного стилю Трампа. Інші, навпаки, вважають, що резиденції давно потрібне постійне приміщення для великих офіційних заходів.
https://www.elledecor.com
Отже, суперечка навколо Східного крила вийшла за межі архітектури. Вона порушила питання про межі президентської влади, роль приватного фінансування у зміні державних символів, прозорість ухвалення рішень і ставлення США до власної історичної спадщини. Білий дім неодноразово змінювався за різних президентів, але саме швидкість, масштаб і політичний контекст нинішнього проекту зробили його одним із найбільш дискусійних переосмислень резиденції за останні десятиліття.
Why Donald Trump’s White House East Wing Redevelopment Has Triggered Controversy
The East Wing occupies a distinctive place in the history of the White House. Its predecessor, the East Terrace, was constructed during President Theodore Roosevelt’s 1902 renovation of the executive residence. In 1942, under Franklin D. Roosevelt, the wing underwent a major expansion and remodelling, gaining additional office space while concealing the underground Presidential Emergency Operations Center, built during the Second World War. In the decades that followed, the East Wing became the working headquarters of the First Lady and her staff, while also serving as part of the route open to White House visitors.
The history of the White House is, in many ways, a history of constant reinvention. The residence was rebuilt after the fire of 1814, modernised under Theodore Roosevelt, expanded during the presidency of William Howard Taft and, between 1948 and 1952, underwent its most extensive reconstruction under Harry S. Truman, when its interior was effectively dismantled and rebuilt behind its historic exterior walls. Supporters of the current project frequently invoke this precedent, arguing that every generation of presidents has adapted the White House to meet the evolving needs of the nation.
The demolition, however, also erased one of the most symbolically significant spaces within the White House: the First Lady’s offices in the East Wing, which for decades served as the centre of social and political initiatives led by presidential spouses. It was here that Eleanor Roosevelt effectively professionalised the role of the First Lady, transforming her office into a base for civic engagement, civil rights advocacy and meetings with representatives of public organisations. Her successors continued that legacy. Betty Ford campaigned for higher salaries for her staff, Rosalynn Carter established the Office of the First Lady’s Projects in 1977, Laura Bush launched her literacy initiatives from the East Wing, and Michelle Obama coordinated the “Let’s Move!” campaign from the same offices.
The Society of Architectural Historians has voiced similar concerns. In a public statement, the organisation argued that any alterations to the White House complex should be subject to rigorous scrutiny because the building is not merely the president’s official residence but one of the foremost symbols of American statehood. For architectural historians, the central question is not whether the White House can evolve, but who has the authority to reshape it and through which decision-making process.
American media outlets have also highlighted the discrepancy between Trump’s original assurances and the subsequent course of events. In July, he insisted that the proposed ballroom would not affect the existing structure, yet by autumn the demolition of the East Wing was already under way. Commenting on the construction works, Trump described the sound of heavy machinery as “music to my ears”, adding that it “reminds me of money”.
Public reaction has been largely critical. A Washington Post–ABC News–Ipsos poll, cited by The Guardian, found that a majority of Americans oppose demolishing the East Wing to make way for the new ballroom. Some critics view the project as an attempt to personalise the White House in line with Trump’s aesthetic preferences and political style, while others argue that the presidential residence has long needed a permanent venue capable of accommodating large-scale official events.
The controversy surrounding the East Wing has therefore extended well beyond architecture. It has raised broader questions about the limits of presidential power, the role of private funding in altering national symbols, the transparency of decision-making and the United States’ commitment to preserving its historical heritage. Although the White House has undergone repeated transformations under successive administrations, the speed, scale and political context of the current project have made it one of the most controversial reimaginings of the presidential residence in recent decades.
199